Вітаю Васперехожий | Реєстрація | Вхід


































Меню сайту


Авторизація
Наше опитування
Ваше ставлення до паління? (Цигарки)
Всього відповідей: 124
Сьогодні завітали
Статистика
Пошук
Друзі сайту


















За підтримки NIC.UA

Для тих, хто любить поезію - Форум

[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Модератор форуму: Оля 
Форум » Різне » Все про все!!! » Для тих, хто любить поезію (Поезія - це ліки для душі)
Для тих, хто любить поезію
ГалинаДата: П'ятниця, 08-Лютий-2008, 05:22 | Повідомлення # 1
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Цей розділ для тих, хто любить ПОЕЗІЮ, у кого є улюблений ПОЕТ, улюблені поетичні рядки. Познайомте з ними інших, поділіться своїми враженнями і відчуттями. Тематика творів може бути абсолютно різна: і пейзажна лірика, і любовна, і вірші про дружбу, про сенс життя, про долю людини, про її місце серед інших, про її сумніви і перемоги...

Поезія - це ліки для душі, впустіть їх у свою душу, серце і ви побачите - вони обов'язково відгукнуться...

Прикріплення: 2639792.gif(38Kb)


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
ГалинаДата: П'ятниця, 08-Лютий-2008, 05:38 | Повідомлення # 2
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Я дуже люблю поезію. Ви, мабуть, це вже зрозуміли з анотації до цієї теми. Серед моїх улюблених поетів - безліч імен: і російських, і українських. Я дуже хочу познайомити вас зі своїми улюбеними поезіями цих авторів. Якщо ви теж не байдужі до них, приєднуйтесь, коментуйте, додавайте вірші. Маю надію, що наш діалог буде плідним.

Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
ГалинаДата: П'ятниця, 08-Лютий-2008, 05:46 | Повідомлення # 3
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Ліна Костенко в молоді роки і в наш час
Серед найулюбленіших моїх поетів - чудова українська поетеса ЛІНА КОСТЕНКО. Її вірші - це завжди сповідь... тонка, лірична, задумлива і тремтлива...

* * *
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить.
Бляшаний звук води, веселих крапель кроки.
Ще мить, ще мить, ще тільки мить і мить,
і раптом озирнусь, а це вже роки й роки!

А це уже віки. Ніхто уже й не зна,
в туманностях душі чи, може, Андромеди —
я в мантіях дощу, прозора, як скляна,
приходжу до живих, і згадую про мертвих.

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.
Він добре вам зіграв колись мою присутність.
Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.
І, може, це і є моя найвища сутніть.

* * *
Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Прикріплення: 8795543.jpg(6Kb) · 5984731.jpg(6Kb)


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
ГалинаДата: Неділя, 10-Лютий-2008, 04:45 | Повідомлення # 4
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Катюша, із задоволенням виконую твоє прохання і розміщую тут вірші ВОЛОДИМИРА ВИСОЦЬКОГО. Він теж серед моїх найулюбленіших поетів (див. статтю про нього на головній сторінці сайту у розділі "Пам'ятні дати")

ЛИРИЧЕСКАЯ Марине

Здесь лапы у елей дрожат на весу,
Здесь птицы щебечут тревожно.
Живешь в заколдованном диком лесу,
Откуда уйти невозможно.

Пусть черемухи сохнут бельем на ветру,
Пусть дождем опадают сирени -
Все равно я отсюда тебя заберу
Во дворец, где играют свирели.

Твой мир колдунами на тысячи лет
Укрыт от меня и от света.
И думаешь ты, что прекраснее нет,
Чем лес заколдованный этот.

Пусть на листьях не будет росы поутру,
Пусть луна с небом пасмурным в ссоре,-
Все равно я отсюда тебя заберу
В светлый терем с балконом на море.

В какой день недели, в котором часу
Ты выйдешь ко мне осторожно?
Когда я тебя на руках унесу
Туда, где найти невозможно?

Украду, если кража тебе по душе,-
Зря ли я столько сил разбазарил?
Соглашайся хотя бы на рай в шалаше,
Если терем с дворцом кто-то занял!

***
Когда вода всемирного потопа
Вернулась вновь в границы берегов,
Из пены уходящего потока
На берег тихо выбралась ЛЮБОВЬ...
И растворилась в воздухе до срока,
А срока было сорок сороков.

И чудаки - еще такие есть -
Вдыхают полной грудью эту смесь.
И ни наград не ждут, ни наказанья,
И, думая, что дышат просто так,
Они внезапно попадают в такт
Такого же неровного дыханья...

Только чувству, словно кораблю,
Долго оставаться на плаву,
Прежде чем узнать, что "я люблю",-
То же, что дышу, или живу!

И вдоволь будет странствий и скитаний,
Страна Любви - великая страна!
И с рыцарей своих для испытаний
Все строже станет спрашивать она.
Потребует разлук и расстояний,
Лишит покоя, отдыха и сна...

Но вспять безумцев не поворотить,
Они уже согласны заплатить.
Любой ценой - и жизнью бы рискнули,
Чтобы не дать порвать, чтоб сохранить
Волшебную невидимую нить,
Которую меж ними протянули...

Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил,
Значит, и не жил, и не дышал!

Но многих захлебнувшихся любовью,
Не докричишься, сколько не зови...
Им счет ведут молва и пустословье,
Но этот счет замешан на крови.
А мы поставим свечи в изголовье
Погибшим от невиданной любви...

Их голосам дано сливаться в такт,
И душам их дано бродить в цветах.
И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах
На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрестках мирозданья...

Я поля влюбленным постелю,
Пусть поют во сне и наяву!
Я дышу - и значит, я люблю!
Я люблю - и, значит, я живу!

РОМАНС
Она была чиста как снег зимой.
В грязь - соболя,- иди по ним - по праву...
Но вот мне руки жжет её письмо -
Я узнаю мучительную правду...

Не ведал я: страданье - только маска,
И маскарад закончится сейчас,-
Да, в этот раз я потерпел фиаско -
Надеюсь, это был последний раз.

Подумал я: дни сочтены мои,
Дурная кровь в мои проникла вены,-
Я сжал письмо как голову змеи -
Сквозь пальцы просочился яд измены.

Не ведать мне страданий и агоний,
Мне встречный ветер слезы оботрет,
Моих коней обида не нагонит,
Моих следов метель не заметет.

Итак, я оставляю позади,
Под этим серым неприглядным небом,
Дурман фиалок, наготу гвоздик
И слезы вперемешку с талым снегом.

Москва слезам не верит и слезинкам -
И взять мне нечего, но нечего и дать,-
Спешу навстречу новым поединкам -
И, как всегда, намерен побеждать!

***
Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым,-
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

Я больше не избавлюсь от покоя:
Ведь все, что было на душе на год вперед,
Не ведая, она взяла с собою -
Сначала в порт, а после - в самолет.

Мне каждый вечер зажигают свечи,
И образ твой окуривает дым,-
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

В душе моей - пустынная пустыня,-
Так что ж стоите над пустой моей душой!
Обрывки песен там и паутина,-
А остальное все она взяла с собой.

Теперь мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым,-
И не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

В душе моей - все цели без дороги,-
Поройтесь в ней - и вы найдете лишь
Две полуфразы, полудиалоги,-
А остальное - Франция, Париж...

И пусть мне вечер зажигает свечи,
И образ твой окуривает дым,-
Но не хочу я знать, что время лечит,
Что все проходит вместе с ним.

РАССТРЕЛ ГОРНОГО ЭХА
В тиши перевала, где скалы ветрам не помеха,
На кручах таких, на какие никто не проник,
Жило-поживало весёлое горное эхо,
Оно отзывалось на крик - человеческий крик.

Когда одиночество комом подкатит под горло
И сдавленный стон еле слышно в обрыв упадет -
Крик этот о помощи эхо подхватит проворно,
Усилит - и бережно в руки своих донесёт.

Должно быть, не люди, напившись дурмана и зелья,
Чтоб не был услышан никем громкий топот и храп,
Пришли умертвить, обеззвучить живое ущелье -
И эхо связали, и в рот ему всунули кляп.

Всю ночь продолжалась кровавая злая потеха,
И эхо топтали, но звука никто не слыхал.
К утру расстреляли притихшее горное эхо -
И брызнули слезы, как камни, из раненых скал...

Прикріплення: 4699205.jpg(6Kb)


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
ГалинаДата: Неділя, 10-Лютий-2008, 04:48 | Повідомлення # 5
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
ВІРШІ В.ВИСОЦЬКОГО (Продовження)

ОН НЕ ВЕРНУЛСЯ ИЗ БОЯ

Почему все не так? Вроде все как всегда:
То же небо - опять голубое,
Тот же лес, тот же воздух и та же вода,
Только он не вернулся из боя.

Мне теперь не понять, кто же прав был из нас
В наших спорах без сна и покоя.
Мне не стало хватать его только сейчас,
Когда он не вернулся из боя.

Он молчал невпопад и не в такт подпевал,
Он всегда говорил про другое,
Он мне спать не давал, он с восходом вставал,
А вчера не вернулся из боя.

То, что пусто теперь, - не про то разговор,
Вдруг заметил я - нас было двое.
Для меня будто ветром задуло костер,
Когда он не вернулся из боя.

Нынче вырвалась, будто из плена, весна,
По ошибке окликнул его я:
- Друг, оставь покурить! - А в ответ - тишина:
Он вчера не вернулся из боя.

Наши мертвые нас не оставят в беде,
Наши павшие - как часовые.
Отражается небо в лесу, как в воде,
И деревья стоят голубые.

Нам и места в землянке хватало вполне,
Нам и время текло для обоих.
Все теперь одному. Только кажется мне,
Это я не вернулся из боя.

БРАТСКИЕ МОГИЛЫ

На братских могилах не ставят крестов,
И вдовы на них не рыдают,
К ним кто-то приносит букеты цветов,
И Вечный огонь зажигают.

Здесь раньше вставала земля на дыбы,
А нынче - гранитные плиты.
Здесь нет ни одной персональной судьбы -
Все судьбы в единую слиты.

А в Вечном огне виден вспыхнувший танк,
Горящие русские хаты,
Горящий Смоленск и горящий рейхстаг,
Горящее сердце солдата.

У братских могил нет заплаканных вдов -
Сюда ходят люди покрепче.
На братских могилах не ставят крестов,
Но разве от этого легче?..

ПЕСНЯ О ЗЕМЛЕ

Кто сказал: "Все сгорело дотла?
Больше в Землю не бросите семя"?
Кто сказал, что Земля умерла?
Нет! Она затаилась на время.

Материнство не взять у Земли,
Не отнять, как не вычерпать моря.
Кто поверил, что Землю сожгли?
Нет! Она почернела от горя.

Как разрезы, траншеи легли,
И воронки, как раны, зияют,
Обнаженные нервы Земли
Неземное страдание знают.

Она вынесет все, переждет.
Не записывай Землю в калеки!
Кто сказал, что Земля не поет,
Что она замолчала навеки?

Нет! Звенит она, стоны глуша,
Изо всех своих ран, из отдушин.
Ведь Земля - это наша душа,
Сапогами не вытоптать душу!

ПЕСНЯ О ДРУГЕ
Если друг оказался вдруг
И не друг, и не враг, а - так,
Если сразу не разберешь,
Плох он или хорош,-
Парня в горы тяни - рискни!
Не бросай одного его,
Пусть он в связке в одной с тобой -
Там поймешь, кто такой.

Если парень в горах - не ах,
Если сразу раскис и - вниз,
Шаг ступил на ледник и - сник,
Оступился - и в крик,-
Значит, рядом с тобой - чужой,
Ты его не брани - гони:
Вверх таких не берут, и тут
Про таких не поют.

Если ж он не скулил, не ныл,
Пусть он хмур был и зол, но - шел,
А когда ты упал со скал,
Он стонал, но - держал,
Если шел за тобой, как в бой,
На вершине стоял хмельной,-
Значит, как на себя самого,
Положись на него.

ВЕРШИНА
Здесь вам не равнина - здесь климат иной.
Идут лавины одна за одной,
И здесь за камнепадом ревет камнепад.
И можно свернуть, обрыв обогнуть,-
Но мы выбираем трудный путь,
Опасный, как военная тропа.

Кто здесь не бывал, кто не рисковал -
Тот сам себя не испытал,
Пусть даже внизу он звезды хватал с небес.
Внизу не встретишь, как не тянись,
За всю свою счастливую жизнь
Десятой доли таких красот и чудес.

Нет алых роз и траурных лент,
И не похож на монумент
Тот камень, что покой тебе подарил.
Как Вечным огнем, сверкает днем
Вершина изумрудным льдом,
Которую ты так и не покорил.

И пусть говорят - да, пусть говорят!
Но нет - никто не гибнет зря,
Так - лучше, чем от водки и от простуд.
Другие придут, сменив уют
На риск и непомерный труд,-
Пройдут тобой не пройденый маршрут.

Отвесные стены - а ну, не зевай!
Ты здесь на везение не уповай.
В горах ненадежны ни камень, ни лед, ни скала.
Надеемся только на крепость рук,
На руки друга и вбитый крюк,
И молимся, чтобы страховка не подвела.

Мы рубим ступени. Ни шагу назад!
И от напряженья колени дрожат,
И сердце готово к вершине бежать из груди.
Весь мир на ладони - ты счастлив и нем
И только немного завидуешь тем,
Другим - у которых вершина еще впереди.

Прикріплення: 8880213.gif(41Kb)


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
Allo4k@Дата: Понеділок, 18-Лютий-2008, 01:15 | Повідомлення # 6
Група: Користувачі
Повідомлень: 57
Репутація: 10
Статус: Оффлайн
А мені дуже подобається вірш Лесі Українки Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей -
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
2 травня 1890 р

Добавлено (18-Лютого-2008, 01:15)
---------------------------------------------
Особливо остання строфа

ГалинаДата: Понеділок, 18-Лютий-2008, 05:57 | Повідомлення # 7
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Так! Вражає! У Лесі Українки взагалі дуже глибока філософська поезія, та і сама вона - надзвичайно сильна особистість. Життя її било і тріпало занадто сильно, але легких шляхів вона ніколи не шукала і ніколи не вступала в компроміси зі своєю совістю.
Мені відразу пригадався вірш Р.Кіплінга "Якщо", який я дуже люблю. Для мене, наприклад, він є майже "підручником життя".

Якщо

Якщо ти залишаєшся собою,
Коли навколо всі давно не ті,
Якщо життя завжди береш ти з бою
І не втрачаєш віри у житті,
Якщо допомагаєш грішним людям
Позбутись їхніх вад і суєти,
Якщо ненависть знищуєш усюди,
Бо мудрості нема без доброти;

Якщо ти мрієш, не сховавшись в казку,
І мислиш, але мисль - не самоціль,
Якщо приймаєш Успіх і Поразку,
І оплески, й каміння звідусіль,
Якщо твої слова перекрутили,
А ти від правди все ж не відступив,
Якщо твої створіння загубили,
А ти все знов зібрав і відродив;

Якщо, усе поставивши на карту,
Ти не боїшся долей ризикнуть,
А як загубиш, все почнеш спочатку,
Зібравши речі в нову дальню путь.
Якщо ти змусиш серце, нерви й тіло
Тобі служити довго у житті
І битися, коли уже не сила,
А Воля кличе встоять в боротьбі:

Якщо в юрбі не втратиш напрям в крузі.
А з королем згадаєш бідний люд,
Якщо усі — від ворогів до друзів –
Тебе за честь і совість визнають,
Якщо живеш і дишеш в повні груди,
І сенс буття знайшов нарешті свій,
Тоді Земля тобі належать буде
І станеш ти Людиною на ній!

----------------------------------------------------
P.S. Як тобі такий погляд на життя?


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
Allo4k@Дата: Середа, 19-Березня-2008, 22:24 | Повідомлення # 8
Група: Користувачі
Повідомлень: 57
Репутація: 10
Статус: Оффлайн
Несе глибокий зміст. Мені подобається. На мою думку, гарні слова "Якщо твої слова перекрутили, а ти від правди все ж не відступив"

Додано (19-Березня-2008, 22:24)
---------------------------------------------
ЛЮДОНЬКИ!!!!!!!!!!!!!!! Чого ви нічого не пишете. ви що не цікавитесь літературою?

ГалинаДата: Четвер, 20-Березня-2008, 18:21 | Повідомлення # 9
Група: Адміністратори
Повідомлень: 560
Репутація: 116
Статус: Оффлайн
Пропоную вашій увазі ще декілька віршів однієї з моїх улюблених поетес Ліни Костенко. Прочитайте уважно, вдумайтесь в ці слова - скільки тут життєвої правди!..

УМИРАЮТЬ МАЙСТРИ…

Умирають майстри, залишаючи спогад, як рану.
В барельєфах печалі уже їм спинилася мить.
А підмайстри іще не зробились майстрами.
А робота не жде. Її треба робить.

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари пасе
.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.

***
Затінок, сутінок, день золотий.
Плачуть і моляться білі троянди.
Може це я, або хто, або ти
ось там сидить у куточку веранди.
Може, він плаче, а може, він жде —
кроки почулись чи скрипнула хвіртка.
Може, він встане, чолом припаде,
там, на веранді, чолом до одвірка.
Де ж ви, ті люди, що в хаті жили?
Світку мій білий, яке тут роздолля!
Смуток нащадків — як танець бджоли,
танець бджоли до безсмертного поля.
Може, це вже через тисячу літ —
я і не я вже, розбуджена в генах,
тут на землі я шукаю хоч слід
роду мого у плачах та легендах!
Голос криниці, чого ж ти замовк?
Руки шовковиць, чого ж ви заклякли?
Вікна забиті, і висить замок —
ржава сережка над кігтиком клямки.
Білий причілок оббила сльота.
Хто там квилить у цій хаті ночами?
Може, живе там сама самота,
соває пустку у піч рогачами.
Може, це біль наш, а може, вина,
може, бальзам на занедбані душі —
спогад криниці і спогад вікна,
спогад стежини і дикої груші...

КОРЕКТНА ОДА ВОРОГАМ
Мої кохані, милі вороги!
Я мушу вам освідчитись в симпатії.
Якби було вас менше навкруги,—
людина може вдаритись в апатію.

Мені смакує ваш ажіотаж.
Я вас ділю на види і на ранги.
Ви — мій щоденний, звичний мій тренаж,
мої гантелі, турники і штанги.

Спортивна форма — гарне відчуття.
Марудна справа — жити без баталій.
Людина від спокійного життя
жиріє серцем і втрачає талію.

Спасибі й вам, що ви не м’якуші.
Дрібнота буть не годна ворогами.
Якщо я маю біцепси душі —
то в результаті сутичок із вами.

Отож хвала вам!
Бережіть снагу.
І чемно попередить вас дозвольте:
якщо мене ви й зігнете в дугу,
то ця дуга, напевно, буде вольтова.


Ніколи не роби іншим того, чого не хочеш собі
ЯнкаДата: П'ятниця, 18-Листопада-2011, 16:52 | Повідомлення # 10
Група: Превілейовані
Повідомлень: 212
Репутація: 29
Статус: Оффлайн
Дуже гарні вірші . Буває,що колись прочитаєш якийсь вірш і на душі легко,а буває навпаки .
Форум » Різне » Все про все!!! » Для тих, хто любить поезію (Поезія - це ліки для душі)
Сторінка 1 з 11
Пошук: