Неділя, 26-Травня-2019, 05:03
Вітаю Вас перехожий | Реєстрація | Вхід

Меню сайту
Категорії розділу
Шкільні новини [829]
Шкільні портрети [41]
Шкільний спорт [105]
Новини сайту [18]
Україна - Єдина Країна [58]
Рік англійської мови [7]
Наші вчителі [12]
Наші випускники [22]
Батьківська сторінка [18]
Анонси [8]
Конкурси для учнів [25]
Конкурси для вчителів [11]
Творча майстерня "Перлина" [14]
Новини освіти і науки України [103]
ДПА [5]
ЗНО [44]
Вчимося вчитися [5]
Школа етики і етикету [6]
Сторінка-цікавинка [48]
Всяка всячина [80]
Радимо прочитати [64]
Сам собі майстер [27]
У світі прекрасного [11]
Салон краси [8]
Вітання [52]
Пам'ятні дати [28]
Все про Новий рік [47]
Народний календар [18]
Що сьогодні святкує світ [45]
Світ кіно [3]
Новітні технології [8]
Все про космос [7]
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Травень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

1940-1951 рр.

Віроломний напад фашистської Німеччини на нашу Батьківщину перервав мирну працю радянських людей. Великі випробовування випали на долю учнів, учителів та випускників школи у воєнні та повоєнні роки. Місто Золотоноша було окуповано 19 вересня 1941 року. В тяжкі роки німецької окупації (1941-1943) школа припинила своє існування. Фашисти перетворили два головних приміщення школи на конюшню. Окупаційна влада дозволила працювати лише початковій школі, але діти до неї майже не ходили.

 
У роки Великої Вітчизняної війни, захищаючи свою Вітчизну, загинуло немало колишніх вихованців школи: Афендик В., Семеновичі Борис і Анатолій, Марченко Ю., Сердюк В. і інші. Загинули на війні учителі Тонкаль І.П., Ліпський А.Л., Дрючило С.А. (директор школи), Вовк А.Д. Жертвою фашистського терору в місті стала учителька Безпальча Горпина Кирилівна, закатована  фашистами 1942 року.
 
  Визволення України від фашистських окупантів розпочалося 18 грудня 1942 року, Золотоноша була звільнена 23 вересня 1943 року. Одним із першочергових завдань мирного відбудовчого періоду стало відновлення роботи середньої школи. Незважаючи на продовження бойових дій, це питання перебувало в центрі уваги партійних та радянських органів. Вже 28 вересня 1943р. раднарком УРСР прийняв спеціальну постанову «Про відновлення роботи шкіл УРСР у 1943-1944 навчальному році на території, визволеній від німецьких окупантів». Виконуючи дану постанову, Полтавський обком партії і облвиконком своєю спільною постановою висували вимогу місцевим органам влади до 15 листопада 1943 року завершити ремонт шкіл, забезпечити їх пристосованими меблями, приладдям, паливом та без зволікань розпочати роботу.  
 
Вчителі та старші учні, очолювані директором Іваном Михайловичем Ковриженковим та завучем Олександром Ульяновичем Чепігою протягом   2-х місяців (з кінця вересня до середини листопада 1943 року) частково підремонтували шкільні приміщення, зібрали примітивний шкільний інвентар та бібліотеку, навіть створили фізичний кабінет, провели облік дітей даної території.
 
15 листопада 1943 року був перший повоєнний День знань. У 1943-1944  навчальному році школа розміщалася лише в трьох будинках (по вулиці Гоголя та Енгельса), а в двох будинках містився військово-польовий госпіталь. 
 
 
Було укомплектовано 9 класів, а отже випуску учнів у 1943-1944 навчальному році не було. У 8-9 класі навчалось 15 і 18 учнів. Це були юнаки і дівчата різного віку, більшість з них ще в 1941 році закінчили 7-8 класів. До 9-го класу ходило 2 учні Бебко Іван і Сизько Борис Мусійович, які вже побували на фронті і були нагороджені державними нагородами.
 
Педагогічний колектив складався з вчителів довоєнного періоду: Денисенко Г.П. – викладала українську та російську мову і літературу у 8-9 класах, Мишко О.А. – математику, Роговенко Б.Г. – фізику, Кружько Д.П. – історію, Чепіга О.У. – біологію та хімію, Прохоренко Н.С.  та Пономаренко Ф.М. – російську мову, в молодших класах працювали – Грищенко А.О., Кузьмінська В.М., Приходько Г.А.
 
Школа переживала великі труднощі з папером, підручниками, приладдям. Писали на зошитах з газетного паперу, на старих підручниках, замість пер та ручок – загострені палички, але бажання вчитися, особливо в учнів старших класів, було надзвичайно велике. Погано вдягнені, без підручників і зошитів, у холодному приміщенні (паливом школа зовсім цього року не була забезпечена) разом з навчанням учні та вчителі проводили велику громадську роботу: допомагали в госпіталі, організовували для поранених бійців концерти, а у вихідні дні учні старших класів разом з учителями брали сокири, пилки та санки і вирушали до лісу у хутір Ярки. Тут на ділянці, відведеній колгоспом «Надія», заготовляли паливо для школи. І, як згадує Микола Саранча, який бачив цей дивовижний обоз з учнів і саночок, що тягнувся кілометрів на два – три, той ніколи не забуде молодих облич і палаючих очей, що прагнули миру і знань.
 
1944 – 1945 навчальний рік. У розпорядженні школи вже не 3, а 5 приміщень. Силами учнів, батьків та громадськості був відремонтований основний корпус, де розмістилися старші класи. Зростала кількість учнів, з 5-го по 8-й клас були паралелі. Один 8-й клас був з російською мовою викладання, бо російської школи ще у місті не було. 
 
У цьому ж році змінюється керівництво школи. Директором був призначений Юхим Йосипович Кесельман, завучем - Ганна Петрівна Денисенко.
До педагогічного колективу влилися нові вчителі Перепада А.І. (українська мова та література), Орловський І.М. (фізкультура та початкова військова підготовка), Чуприна О.М. (українська мова і література у 9-10 класах), Швець Г.І. та Делій М.О. (початкові класи).
 
Школа вже більш організовано забезпечувалась паливом – торфом, але його однак не вистачало, а тому, щоб безперебійно навчатися, по вихідних продовжували самостійно заготовляти дрова та навіть будівельний матеріал. З зростанням кількості учнів (це були діти не тільки з міста, а й з  навколишніх сіл) зросла потреба у гуртожитку, і він був організований при школі у 1944 році. Проживало в ньому 12 іногородніх учнів і навіть одна з місцевих – Кулик Майя, сімейні обставини та життєві умови якої були надзвичайно погані. У цьому навчальному році у школі почала працювати їдальня, дітям відпускалися гарячі сніданки (чай, суп). Та найбільш діти і вчителі школи запам’ятали  вперше організоване свято новорічної ялинки з подарунками для учнів 1-2 класів, які складалися з коржиків та декількох цукерок, що надала підшефна торгова організація.
 
Від 1943 року  відбувся перехід від словесної ступеневої до 5-ти бальної системи оцінювання  знань, умінь і навичок учнів. Постановою РНК СРСР «Про заходи по поліпшенню якості навчання в школі від 21 червня 1944 року» було запроваджено обов’язкові випускні екзамени для випускників початкової, семирічної і середньої шкіл. До екзаменів на атестат зрілості допускалися лише учні з відмінною поведінкою, передбачалось також нагородження кращих випускників золотою та срібною медалями.
 
У 1945 році був перший післявоєнний випуск десятикласників. Випускників було 13, випускниця Кулик Майя закінчила школу з золотою медаллю. Майже всі випускники вступили до вузів. Бебко Іван закінчив Київський інститут харчової промисловості і став кандидатом наук; Слобода Ліда і Марченко Валя отримали педагогічну освіту, Хоменко Надя і Бикова Надя – стали лікарями, Скляр Іра, Ярмілко Вася та Непенько Андрій після закінчення вищих навчальних закладів очолювали державні установи.
 
 
У 1945-1946 навчальному році до школи приходять працювати нові вчителі: Хобот Р.І., Лавріненко З.П., Повстань А.М. Лічман В.В., Беркут К.В., Корнієнко М.Е., Борисова Л.Г.
З кожним повоєнним роком школа змінюється, змінюється матеріальна і навчальна база. Уже в 1948 році були добре устатковані фізичний, біологічний і хімічний кабінети, було підсобне господарство в 1,5 га землі, свій кінь і віз. При школі працював буфет.
 
Велику роботу по облаштуванню фізкабінету провів учитель фізики Роговенко Б.Г., а хімічний кабінет обладнав Труш О.С.
 
Вчитель фізкультури І.М.Орловський згадує, що з перших днів своєї роботи в школі (з 1944р.) почав створювати спортивну базу. З допомогою учнів, батьків, шефів в школі були обладнані: 2 баскетбольні і 2 волейбольні площадки, гімнастична трапеція, сектор для легкої атлетики.
 
Через те, що не було спортивного залу, уроки фізкультури, як правило, проводились на подвір’ї протягом всього навчального року.
У зимовий час велику увагу приділяли лижній підготовці. Працювала лижна секція, а по вихідних організовувались лижні походи на струнківські гори. Регулярно щоранку для всієї школи проводилась фіззарядка. 
 
Особливо запам’яталося  Івану Миколайовичу, як під час підготовки до перших післявоєнних виборів до Верховної Ради України було організовано лижний культпохід у село Вільхи. В сільському клубі учні та вчителі школи організували гарний концерт, за що отримали подяку від керівництва села та місцевих жителів і з гарним настроєм повернулись назад до школи.
 
З особливою теплотою відзначає І.М.Орловський кращих спортсменів – випускників різних років старої школи (до 1978 року), які в нелегких умовах досягали високих спортивних результатів: Ярмілко В., Капля В., Зубань А., Онуфрійчук А., Ворона Б., Шишолін П., Саранча М., Якименко В., Ніцак О., Коломієць С., Сизько Н., Соколова О., Корнієнко Л. і інші.
 
 
 
 
З 1948 року на 24 класи працює 2  завучі – Лічман В.В. та Кузьмінська В.М. (завуч по молодших класах).
 
 
Окремо потрібно відзначити і те, що школа виховала чимало талановитих співаків, танцюристів, акторів, майстрів художнього читання. Із року в рік школа посідала перше місце на районних олімпіадах художньої самодіяльності. Артистизмом відзначалися такі учні: Абакумова З. Абакумов М., Григорук Д., Хоменко Н., Перетятько Н., Норенко Л., Дика З., Очерет Л., Джемелінський А. Дика Зіна по закінченню школи в 1952 році вступила до Київського інституту ім.Карпенка-Карого, а потім успішно працювала в Черкаському обласному драматичному театрі ім.Т.Г.Шевченка.
 
Особливо був відомий  на весь район шкільний хор. Якщо в 1944-1946 роках він складався з 30 осіб (керівником хору був Ярош О.Ф.), то в 1950 році це був великий хоровий колектив у 100 чоловік, що давав великі концерти у супроводі шкільного струнного оркестру. Керівником музично-хорової справи довгий час був Микола Аврамович Степанчук. 
З 1943 року він воював у складі 117-го стрілецькому полку, а потім – 68-ї танкової бригади. Був нагороджений Орденом Слави ІІІ ступеня, медалями «За отвагу», «За боевые заслуги», «За освобождение Варшавы», «За взятие Берлина», «За победу над Германией». 
З 1947 року працював керівником струнного гуртка при районному будинку культури, завідуючим будинку піонерів. З 1950-х років – учителем співів Золотоніської середньої школи №3.     
 
У 1951 році директором школи був призначений Леонід Володимирович Рябов.
 
Країна швидко заліковувала рани, нанесені війною. Це помітно позначилось і на роботі школи. Змінювались умови, зростала кількість учнів, зміцнювалась матеріальна база.