Щиро вітаємо Вас на офіційному веб-сайті Золотоніської ЗОШ №3. Для максимального використання сайтуВВЕДІТЬ СВІЙ ЛОГІН або ЗАРЕЄСТРУЙТЕСЯ
                                                                             

                                                                                                        
































\

 
Меню сайту


Авторизація
Категорії розділу
Шкільні новини [635]
Шкільні портрети [38]
Шкільний спорт [97]
Новини сайту [16]
Україна - Єдина Країна [58]
Рік англійської мови [7]
Наші вчителі [10]
Наші випускники [22]
Батьківська сторінка [18]
Анонси [8]
Конкурси для учнів [24]
Конкурси для вчителів [11]
Творча майстерня "Перлина" [14]
Новини освіти і науки України [88]
ДПА [5]
ЗНО [43]
Вчимося вчитися [5]
Школа етики і етикету [6]
Сторінка-цікавинка [48]
Всяка всячина [80]
Радимо прочитати [64]
Сам собі майстер [28]
У світі прекрасного [11]
Салон краси [8]
Вітання [52]
Пам'ятні дати [28]
Все про Новий рік [47]
Народний календар [18]
Що сьогодні святкує світ [45]
Світ кіно [3]
Новітні технології [8]
Все про космос [7]
Наше опитування
Чи вмієте ви готувати їжу?
Всього відповідей: 123
Сьогодні завітали
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Пошук
Друзі сайту


















За підтримки NIC.UA
Головна » 2013 » Лютий » 19 » Сонечко 2-А класу
08:19
Сонечко 2-А класу
"У ДРУЖБІ – велика сила! А особливо, коли ця ДРУЖБА – СОНЯЧНА! От і подружились ми всім класом із СОНЕЧКОМ. Воно нас зігріває, воно нас звеселяє, воно нас мирить і підтримує. І склали ми про дружбу із СОНЕЧКОМ багато цікавих казок. Прочитайте їх, будь ласка, і Ви теж подружитесь із СОНЕЧКОМ", - учні 2-А класу.

 
 
Ми Сонечко привітне пустили дружно в клас

І сотні добрих справ робить навчило воно нас.

Промінчик перший підказав, як здорово дружити,

Адже із другом набагато цікавіше жити.

Промінчик другий нас навчив робить хороші справи,

Допомагати треба всім, це - зовсім не забави.

Промінчик третій помирив усіх, хто посварились.

Ми посміхнулись, обнялись і зразу ж помирились.

Четвертий промінь дав любов до кожної тваринки,

І до великих, й до малих, до кожної билинки.

І засвітилась п’ятірня у Сонечка рудого.

Нехай неприязні не буде у тебе ні до кого.

Ось шостий промінець приніс нам щирості і ласки.

Приємно друга мати всім! Це пам’ятай, будь ласка!
 
(Класний керівник 2-А класу Дубенець Наталія Владиславівна)
 


Як Сонечко подружилось із Дощиком

Високо-високо у синьому небі, у самій яскравій хатинці жило собі Сонечко. Воно дуже любило кожного ранку будити всіх своїми промінчиками. Зігрівало яскраве Сонечко і людей, і пташок, і звірят, і все-все на Землі…

І ось одного разу вирішило воно ніколи не лягати спати, а постійно світити й світити і зігрівати усю Землю. Спочатку Сонечко дуже тішилося з того, що йому всі раділи. Діти і дорослі весело купались в річках і морях, загорали під лагідними промінцями. Та згодом Сонечко помітило, що йому вже зовсім не раді. Люди почали ховатися від спеки, а рослини почали в’янути. Все на землі потерпало від спраги. Зрозуміло Сонечко, що негайно треба кликати на допомогу Дощик! Щоб він досхочу напоїв рослини і тварин, освіжив своїми крапельками сонячну спеку. І пішов жаданий Дощ…

Тоді й домовилися Сонечко і Дощик, що будуть дружити і завжди один одному допомагати і один одного підтримувати. (Гринь Катерина, 2-А клас)



Сонечко і Хмаринка

Це було влітку. Ніяк не могли помиритися Сонечко і Хмарка. Коли Сонечко випливало на небо, Хмарці це страшенно не подобалось, і вона намагалася закрити собою Сонце. Коли ж першою з’являлась на небі Хмаринка, то Сонечко гнівалося і старалося якнайшвидше затулити Хмарку. Так вони і сперечалися б все літо, якби не Веселка. Набридла їй суперечка Сонечка і Хмарки, і вирішила вона їх помирити.

 Одного разу, коли на небі господарювала Хмаринка, поливаючи землю дрібним дощиком, а Сонечко щосили намагалося її закрити собою, Веселка кинула на небо всі свої найяскравіші кольори. І вони заграли, заіскрились, замиготіли на дощових краплинках, відбиваючи сонячні промінчики. Замилувалась Хмаринка своїми різнобарвними краплинками. Задивилось Сонечко на свої веселкові промінчики. І так їм радісно стало й весело, що посміхнулися вони один одному і помирилися. 
                                                                         (Лазуренко Анна, 2-А клас)


Найкращі друзі

Настала весна. Кожного дня Сонечко дарувало своє тепло. З-під талого снігу з’явилася перша весняна Квітка. Вона ніжилася під сонячним промінням.

 Пішов дощ. І великі сірі хмари закрили Сонце. Квіточка засумувала, опустила голівку. А коли скінчився дощ, і знову засяяло Сонечко, вона піднялася і посміхнулася. Теплі промінчики Сонця зігріли її. Квітка росла і ставала все красивішою і красивішою. З того часу Сонечко з Квіточкою стали найкращими друзями. (Гайдай Олексій, 2-А клас)




Як Сонечко врятувало Лілею

 Дощ почався так несподівано, що маленька Лілея, красивий метелик, не встигла долетіти до своєї домівки, де на неї чекали голодні дітки. Де вона тільки не літала, ніде не було схованки. Її крильця змокли, летіти вона вже не могла. І тут її побачило Сонечко, що ховалося в цей час за хмаркою. 
- Чому ти плачеш, маленька красуне, - промовило Сонечко до метелика. 
- Як же мені не плакати, - сказала Лілея, - мої крильця змокли, а мене вдома чекають дітки.
- Я допоможу тобі, - сказало Сонце і вийшло із-за хмарки. 
І навколо все ожило, засяяло, заспівало. Лілея просушила свої крильця, подякувала Сонечку і полетіла годувати своїх дітлахів. А згодом повернулася:
- Дякую тобі, Сонечку! Ти врятувало моїх діток і, в знак вдячності, я на своїх крильцях намалювала маленькі сонечка. (Шаповал Аліна, 2-А клас)


Сонечко і Ромашка


Біля одного будинку на клумбі росла Ромашка. Звідки не візьмись насунула страшна темна хмара. Зашумів вітер, і пішов проливний дощ. Ромашка гнулася від вітру, мерзла під холодним дощем. Чорна хмара понеслася далі. А Ромашка стала просити в Сонечка тепла і ласки. Сонечко було дуже дружелюбним і привітним, тому всіма промінчиками намагалось зігріти квіточку. З тих пір вони й потоваришували. Ромашечка тягнулася до Сонечка вгору, а воно своїми промінчиками гралося в її ніжних пелюстках.
                            (Гвоздь Андрій, 2-А клас)


Як Сонечко помирилось з Хмаринкою

 Одного літнього дня Сонечко, як завжди, вийшло освітити своїми промінчиками землю. Раптом воно побачило Хмаринку, з якої ішов дощ.
- Негайно зупинись! Що ти робиш? Зараз літо, а влітку дощ не йде! – вигукнуло Сонечко.
- Чому не йде? – запитала Хмаринка. – Іноді треба поливати землю. Адже ти не хочеш, щоб все живе померло?
- Звичайно, ні! Швидше поливай, поливай! Я не хочу, щоб через мене вся природа вимерла, - занепокоїлось Сонечко.
Хмаринка продовжувала поливати все навкруги, а Сонечко вже їй не заважало. Відтоді Сонечко з Хмаринкою живуть в мирі та дружбі. (Дубовик Даніїл, 2-А клас)


Сонечко й Веселка

Якось одного ранку йшов проливний дощ. Небо було затягнуте густими чорними хмарами. Та ось дощ скінчився, із-за хмар визирнуло ясне Сонечко. Воно усміхнулося до нас і стало зігрівати своїми промінчиками. Темні хмари злякалися такої яскравості й зникли. Ми підняли вгору голівки й побачили, як біля Сонечка з’явилась різнобарвна дуга. Це була Веселка. Ми зрозуміли, що Сонечко з Веселкою – друзі. Адже після кожного літнього дощику із-за густих чорних хмар випливали дві подружки, Сонечко й Веселка, і радували всіх своїми барвистими кольорами. (Бакум Анастасія, 2-А клас)


Сонечко і маленький Песик

Жило-було Сонечко. Гуляло воно по небу, шукало собі друзів. Та чомусь ніхто не хотів дружити із Сонечком, занадто воно пекучим було.

Одного дня на галявину вибіг маленький Песик. Сонечко простягнуло йому свої промінчики і побігло попереду. Песик побіг за промінчиками. Так вони і гралися цілий день: то Песик доганяв Сонечко, то Сонечко бігло за Песиком. Раптом набігла чорна хмара і закрила собою Сонечко. Засмутився Песик і щосили загарчав на хмарку. Та злякалася і втекла. Сонечко було вдячне Песику за допомогу. І з того часу стали вони найкращими друзями. (Зеленський Владислав, 2-А клас)


Як Сонечко подружилося з школярами

Був холодний зимовий ранок. Визирнуло Сонце з-за хмарки, скоса кинуло промінці до нас у клас. І всім стало приємно й тепло.

Парти порівнялися, зошити рівно склалися,

ручка стала працювати і помилки виправляти.

Олівець-молодець креслив все на папірець.

Книги цікавіші стали й посміхнулись школярам.

Ну а ми всі здогадались: Сонце – кращий друг всім нам!    (Янголь Діана, 2-А клас)


Троє друзів

 Одного осіннього дня збирала Білочка горішки в лісі. Перестрибуючи з дерева на дерево, Білочка й не помітила, як потрапила в саму гущавину лісу. Коли Білочка зрозуміла, що вона заблукала, то дуже злякалася і заплакала. Мимо пробігав зайчик та й питає:
- Чого ти, Білочко, плачеш?
- Заблукала я.
- Не хвилюйся, мені друг завжди допомагає, коли я потрапляю до темного лісі.
- А хто твій друг?
- Сонечко!
І Зайчик покликав:
 - Сонечку, Сонечку, друже мій рідненький! Допоможи вибратися з темного лісі!
Сонечко почуло Зайчика і пустило промінчика на допомогу. Зайчик з Білочкою взялися за той промінчик, як за ниточку, і вийшли на галявинку.
Сонечку, будь моїм другом! – сказала Білочка. І друзі весело розсміялися.
                                                         (Ковальчук Коля, 2-А клас) 

Сонечко й Краплинка

 Рано-вранці на пелюсточці чарівної квітки народилася маленька Краплинка. Як цікаво навкруги! Квіти, дерева, трави, хмарки, небо. Але ось виглянуло Сонечко. «Що це зі мною, - подумала Краплинка, - Я висихаю.»
- Не світи так гаряче, Сонечку! – вигукнула вона. - Перестань!
 Але Сонечко продовжувало гріти землю, а Краплинка продовжувала випаровуватись. Через хвилинку вона вся перетворилася на пару і піднеслася високо вгору. 
- Як же тут чудово!- сказала Краплинка-Паринка. – Я бачу ліси, поля, річки, будинки, дітлахів. Все-все! Тут набагато цікавіше, ніж внизу на пелюсточці. Дякую тобі, Сонечку, якби не ти, я б ніколи не побачила такої краси!
Так Краплинка подружилась із Сонечком, і вони щодня літали вдвох по небу й милувалися з висоти рідною землею! (Колективна робота учнів 2-А класу)


Велика дружба

В гущавині лісу жив собі маленький Струмочок. Самотньо жилося йому тут: іноді заскочить зайчик попити водиці чи пробреде дикий кабан. Протікали сірі й буденні дні. 
 Та ось одного разу помітив маленький Струмочок яскраву золоту ниточку, що пробивалася крізь гущавину. І вирішив він дізнатися, що там?
 Струмочок наполегливо прокладав шлях крізь хащі лісові, крізь густу траву, крізь сухий хмиз. Ниточка ставала все яскравішою, а ось іще одна, друга… Нарешті пробився Струмочок на лісову галявину. Ой, як тут хороше: яскраві квіти, зелена трава, барвисті метелики! А вгорі на голубому тлі золоте Сонечко із золотими промінчиками. 
- Доброго дня, Сонечку! І спасибі тобі!..
Так зародилася велика дружба Сонечка і маленького Струмочка.
                                                                     (Колективна робота учнів 2-А класу)

 
Як Сонечко врятувало Зайчика          
 
Гуляло маленьке Зайченя по лісу. Де не візьмись – хитра Лиска. А була вона дуже голодною. Ну ганятися за Зайченям по лісу. Зайчик під ялинку і Лиска за ним, Зайчик у кущі глоду і  хитрунка туди ж. З неба за ними спостерігало Сонечко. Шкода йому стало куцохвостого і вирішило йому допомогти. Засліпило Лисиці очі своїм яскравим промінням. Лиска від несподіванки зупинилась, а Зайчик чимдуж додому. Згодом мама Зайчиха подякувала Сонечку за його доброту та милосердя.    
                        (Польова Анастасія, 2-А клас) 
 



Сонце і білий Сніг
 
Жило-було Сонце. Кожного дня, гарненько причепурившись, викочувалось воно із своїх хоромів. Поважно обходило свої володіння. І до чого воно торкнеться своєю рукою – все засяє надзвичайним сяйвом і красою. Та ось одного разу Сонце почуло, що сніг вихваляється, що він найкрасивіший, най пухкіший, найвитонченіший і найголовніший. Розгнівалось Сонце, спустилося на землю.
- Хто тут найкращий? – гнівно крикнуло воно.  
- Я! – вигукнув Сніг. – Я огортаю всі рослини пухнастою ковдрою, малюю чудернацькі візерунки на вікнах, приношу радість дітворі!
- А без мене не було б усього цього! – відповіло Сонце.
Задумався Сніг, притих. Два дні і дві ночі думав він, а потім так сказав:
- Справді, без Сонця не було б життя на Землі. Ти найголовніше, Сонечку!
З тих пір Сонце із Снігом стали справжніми приятелями. Взимку вони разом гуляли, а влітку Сонечко нетерпляче чекало зими, щоб знову зустрітися зі своїм найкращим другом – білим Снігом.                                  (Дробідько Владислав, 2-А клас.)
 
Сонечко і Курчатко           
 
Високо - високо в небі, за пухнастими хмаринками, жило собі Сонечко. Воно було завжди веселим, бо мало веселу вдачу.         
Одного літнього дня побачило Сонечко в травиці маленьке яєчко. «Напевно його загубила маленька пташка,» - подумало воно. І так Сонечку стало шкода те яєчко, що послало воно до нього своє особливе проміння і стало піклуватися про яйце. Через деякий час із яєчка вилупилося маленьке Курчатко, яке було такого ж яскраво-жовтого кольору, наче маленьке сонечко. Курчатко подякувало Сонцю за турботу й любові.  З тих пір стали вони нерозлийвода.    (Явдошишин Олексій, 2-А клас)

 
Сонечко й Ластівка             
 
Настала глибока осінь. Всі перелітні птахи збиралися в теплі краї. Лиш одна Ластівка сумувала. Недавно вона натрапила на кота, ледь втекла, але пошкодила крилечко. Не було сили в Ластівки злетіти в небо. А щодня зграйки птахів піднімались в небо, прощалися з рідною землею й летіли у вирій. Ще дужче засумувала Ластівка.          Добре й лагідне Сонечко простягло до пташки свої промінчики і, немов долоньками, стало її зігрівати. Крилечко швидко загоїлось. Ластівка зраділа, зібрала останні сили й злетіла в небо.         
- Я дуже вдячна тобі, Сонечку! Ти мій найкращий друг! До зустрічі навесні! – і полетіла доганяти подружок-ластівок.      (Ільченко Катерина, 2-А клас )
 
Як друзі шукали Сонечко         
 
Одного дощового дня Їжачок сидів на пеньку і тихенько бурмотів: «Як набридли ці дощі! Навкруги калюжі та грязюка». Тут на галявинку вискочив Зайчик. «Чому сумний такий?» - запитав у Їжачка. «А чому веселитись. В нірці вода, навкруги сиро й холодно. Добре тільки білочкам, які живуть на дереві. А нам що робити? Навіть гратись не хочеться» - продовжував бурмотіти Їжак. З дупла дерева визирнула сонна Білка: «Я дрімаю і всім раджу. Бо в таку погоду нема чого робити на вулиці» - і заховалась в дупло. Неподалік заплакала Синичка: «Моє гніздечко зруйнував дощ. Біда мені». Зайчик подумав і сказав: «Якщо всім так погано через цей дощ, треба шукати Сонечко» Всі погодились і вирушили в дорогу.         
Довго вони бродили темним лісом, ледь не заблукали. Навкруги сіро, сиро і невесело. Вийшли на якусь полянку. Їжачок сів на пеньок і сумно сказав: «Нам ніколи не знайти Сонечка».  Раптом хмарки розбіглись, і галявинку освітило яскраве і радісне Сонечко. «Ура! – закричали друзі. – Ми знайшли його!» І тут Їжачок весело засміявся: «Це не ми знайшли його. Це Сонечко знайшло нас. Дивіться: це той самий пеньок».
Всім стало радісно, тепло і затишно. Адже в небі світило яскраве Сонечко!
                                                           (Фурса Даша, 2-А клас )
 
Сонечко і Берізка             
 
На лісовій галявині виросла маленька Берізка. Та була вона дуже слабенькою. Тоненький стовбур хилився від вітру, тендітні віти ламалися на дощі. А після зливи деревце було геть понівеченим. І здавалося, що це його останні дні, якби не Сонечко. Пожаліло воно Берізку, стало піклуватися про неї: зігрівати в дощ, відганяти вітер. І Берізка змужніла, піднялась, ожила. Вона раділа Сонечку і кожному дню.
-   Живи на радість людям! – промовило Сонечко. – Живи на радість всім!    
                                                            (Давидова Аліна, 2-А клас)
 
 
Сонечко й Гусеничка            
 
Одного разу на світ з’явилася маленька зелена Гусеничка. Жила вона неподалік чудового ставка. Там жило багато різних комах, черепашок та риб. Всі вони дружили один з одним. Одну лише гусеничну не було чути. Ніхто з нею не дружив, всі вважали її некрасивою. Тільки Сонечко зігрівало її своїм промінням. Та одного сонячного ранку Гусеничка перетворилася на чудового Метелика. Крила були такими різнобарвними та веселими! Всі були вражені цією красою, і всім негайно захотілося подружитись з Гусеничкою-Метеликом.
Та Метелик пам’ятав про свого друга – Сонечка. Друзі весело проводили разом дні і були щасливі своєю дружбою!        (Філоненко Юлія, 2-А клас)
 
Бажаємо нашим юним письменникам і поетам
подальшого творчого зросту, яскравих вражень,
вірних друзів і цікавих зустрічей! 
Категорія: Творча майстерня "Перлина" | Переглядів: 7054 | Додав: Галина | Рейтинг: 4.5/4
Всього коментарів: 1
avatar
1 horol • 12:03, 24-Лютий-2013
Цікаво))))))))))))
У чому сенс цієї новини ? 
Знаєш про що ця новина? Був чи бачив сам? Чи означає вона щось особливе для тебе? Поділися своєю думкою з нашими користувачами , напиши щось дійсно цікаве і значуще. 

avatar